Чи траплялося вам піддаватися харизмі якогось спікера або лектора, захоплюватися його особистістю та манерою викладу, а зрештою не почути в його промові нічого нового чи цінного? Якщо так, то ви на власному досвіді дізналися, що таке ефект доктора Фокса.
Так називають психологічний феномен, за якого особисті якості лектора, його експресивність і жвава манера викладу, харизма та доброзичливість позитивно впливають на враження від виступу, навіть якщо його слова були беззмістовними й марними. У вужчому сенсі це явище показує, як позитивна оцінка лектора чи викладача студентами та показники їхнього академічного прогресу пов’язані з переліченими характеристиками мовця.
Своєю назвою ефект завдячує експерименту, який провели 1970 року на медичному факультеті Університету Південної Каліфорнії. Під час нього виявили цікаві факти, що широко обговорювалися в науковій спільноті й дали поштовх подальшим дослідженням цієї теми.
Дослідники Дональд Нафтулін, Джон Вер і Франк Доннеллі запитали себе, чи справді висока оцінка викладачів студентами ґрунтується на особистих якостях, а не на змісті уроків і лекцій. Щоб це перевірити, вони придумали оригінальний експеримент.
Вони прочитали лекції студентам медичного факультету Університету Південної Каліфорнії на тему теорії ігор. Усі учасники цього досліду були магістрами й докторами наук, психологами та психіатрами. Тему обрали таку, на якій вони навряд чи добре зналися. Лекція називалася «Математична теорія ігор та її застосування в медичній освіті».
Найцікавіше в експерименті було те, що лекцію читав доктор Майрон Фокс, експерт із теорії ігор, якого представили аудиторії як відомого й авторитетного науковця. Насправді за цим образом ховався актор, якому напередодні доручили підготувати промову й виголосити її як справжній знавець своєї справи. Так актор Майкл Фокс перевтілився в доктора наук Майрона Фокса й прочитав двадцятихвилинну лекцію на тему, у якій сам майже нічого не тямив. Його «експертність» обмежувалася однією статтею з цієї теми, яку він прочитав, готуючись до виступу.
Від нього вимагалося прочитати лекцію якомога переконливіше й упевненіше, використовуючи безліч неясних термінів і формулювань, загальних фраз, «розумних слів» і неологізмів, двозначностей, а також нелогічних і суперечливих висновків. Промова доктора Фокса справляла враження цінної інформації, адже була наукоподібною й містила чимало справжніх наукових термінів, хоча насправді була порожньою та беззмістовною.
Тим часом в іншій аудиторії лекцію у своїй звичайній манері читав справжній професор, компетентний у цій темі. Після обох лекцій слухачам запропонували відповісти на кілька запитань про лекторів. Організатори здивувалися, що аудиторія позитивно оцінила псевдодоктора й поставила його виступу високі бали. Знайшлися навіть ті, хто був певен, що раніше читав праці доктора Фокса!
Дослідники опублікували статтю про своє відкриття в журналі Scientific American, розповівши про «спокушання» в освіті [Naftulin, Ware, Donnelly, 1973]. Стаття наробила багато галасу й досі привертає увагу психологів і науковців. Для ознайомлення доступні і її оригінал, і відеозапис тієї незвичайної лекції. Варто подивитися, як легко потрапити на гачок харизматичного й авторитетного на вигляд балакуна.
Завдяки експерименту явище отримало назву «ефект доктора Фокса», а науковці звернули увагу на те, як легко студенти й слухачі можуть сплутати задоволення від навчання з реальним результатом, навіть якщо матеріал беззмістовний і марний. Експеримент наочно показав, що оцінки викладачів більшою мірою залежать від їхніх особистих якостей і суб’єктивних вражень, ніж від цінності лекції чи заняття. Ба більше, позитивні емоції від такого навчального досвіду можуть створювати ілюзію, ніби людина чогось навчилася.
Дослідження у Військово-повітряній академії США
Дослідження, які мали на меті спростувати або підтвердити правильність висновків Нафтулина, Вера й Доннеллі, пролили світло на інші цікаві подробиці.
Так, у науковій праці 2010 року [Carrell, West, 2010] розглядали такий аспект, як «якість» викладача: наскільки він компетентний і яких результатів досягає. Науковці зазначали, що в початковій і середній освіті майстерність педагогів оцінюють за результатами іспитів їхніх учнів, а у вищих навчальних закладах якість викладання зазвичай оцінюють за балами, які професорові ставлять студенти. Дослідники захотіли розібратися в обох чинниках і додали ще один — наскільки успішними будуть студенти на наступних курсах. У дослідженні брали участь курсанти Військово-повітряної академії США, а заняття вели дві групи викладачів: менш досвідчені й кваліфіковані та досвідченіші й кваліфікованіші.
Дослідження мало відповісти на запитання: «Чи має значення “якість” професора і як вона впливає на коротко- й довгострокові результати студентів та їхню оцінку викладача?» Експеримент провели з дотриманням суворих методологічних вимог і умов. З’ясувалося, що:
Студенти менш досвідчених і кваліфікованих викладачів показали кращі результати на підсумковому іспиті.
Ці самі професори отримали від студентів найвищі оцінки.
Однак студенти, які навчалися у кваліфікованіших і досвідченіших викладачів, демонстрували кращі результати на наступних курсах та іспитах.
Дослідники дійшли висновку, що менш досвідчені викладачі можуть підлаштовувати курс суто під складання іспиту. Натомість досвідченіші й кваліфікованіші професори не стільки натаскують студентів до іспитів, скільки розширюють їхні загальні знання й розуміння матеріалу. Крім того, цей дослід знову показав: висока оцінка викладача студентами не обов’язково свідчить ані про його компетентність, ані про якість здобутих знань.
Дослідження Ейяла Піра й Аліші Бабад
Інша відома праця [Peer, Babad, 2012] вийшла 2012 року. Дослідники Ейял Пір і Аліша Бабад відтворили початковий експеримент 1970 року, щоб знайти альтернативні пояснення «спокушанню» студентів і ефекту доктора Фокса. Вони дотримувалися тієї самої методології й аналізу даних, що й автори оригінального експерименту, але спробували усунути чинники, які могли спотворити результати. Дослідники залучили шість груп студентів, яким показували 18-хвилинний запис тієї самої лекції Майрона Фокса.
Результати здивували самих дослідників: ефект доктора Фокса проявився і в їхньому експерименті, хоча вони, наприклад, вирізали епізод, у якому Фокса представляли доктором наук і експертом. Не менш дивовижним було те, що слухачі оцінили лектора дуже позитивно, навіть визнаючи, що він верзе нісенітниці й що вони нічого не винесли з лекції.
Це спонукало Піра й Бабад задуматися й повторити експеримент, трохи змінивши анкету. Вони припускали, що стверджувальні формулювання запитань схиляли респондентів до згоди й несвідомо спричиняли когнітивне викривлення. Однак результати двох наборів анкет — зі стверджувальними й заперечними формулюваннями — не відрізнялися. Дослідники дійшли висновку, що ефект доктора Фокса спостерігався і цього разу. Та аудиторія не була зачарована харизмою псевдосвітила: учасники експерименту 2012 року усвідомлювали низьку якість матеріалу й відсутність практичної користі. І все ж це не завадило їм високо оцінити особисті якості лектора та його манеру виступу.
Фактори, що спричиняють ефект
Як показали дослідження, жвавість, експресивність і невимушеність виступу спікера безпосередньо впливають на позитивне сприйняття аудиторією. Важливу роль тут відіграють:
1. Особистість мовця. Люди, які справляють враження екстравертів — відкритих, приємних і сумлінних, — отримують вищі оцінки, ніж ті, хто здається більш невротичним, замкнутим або відстороненим. Докладніше про таку класифікацію особистості можна прочитати у статті «Велика п’ятірка» або «П’ятифакторна модель особистості Голдберга».
2. Харизма людини. Якщо лекцію читає викладач, який готовий допомогти, має чудове почуття гумору, заохочує, знається на темі й доброзичливий (або принаймні таким його сприймають слухачі), ефект доктора Фокса майже гарантований. Неможливо переоцінити роль харизми у викладанні й освіті: цей чинник здатен не лише підвищити популярність учителя, а й сприяти активнішому та якіснішому залученню учнів до навчання. Тож харизматичний педагог може виявитися кращим за пересічного й нудного, зокрема й за результатами навчання його вихованців.
3. Плавність лекції. Те, наскільки вільно й невимушено доповідач володіє матеріалом і подає його, безпосередньо впливає на оцінку його компетентності й підготовленості слухачами. Не дивно, що спікери, які легко викладають матеріал, не заглядаючи в нотатки, справляють чітке враження обізнаних, компетентних і переконливих. Тому сила ефекту доктора Фокса безпосередньо залежить від того, наскільки природно звучить промова, а мовець — упевнено й невимушено.
4. Невербальна комунікація. Давно відомо, що до 90% інформації може передаватися без слів. Лекції та уроки професорів — як і будь-які виступи перед аудиторією — не виняток. У викладанні позитивні невербальні сигнали, які створюють враження близькості й відкритості мовця, посилюють ефект авторитетності. Ми радше переймемося симпатією та повагою до доповідача чи професора, який підтримує зоровий контакт зі слухачами, ходить аудиторією та усміхається, ніж до того, хто не відриває очей від нотаток, не дивиться в зал і не встає зі свого місця.
5. Одяг і зовнішній вигляд. Як відомо, зустрічають за одягом, навіть якщо цього не усвідомлюють. Формально й суворо вдягненого викладача, ймовірніше, сприйматимуть як компетентного, зібраного й обізнаного, ніж його колегу в джинсах і футболці. Останній натомість може справити враження дружелюбнішого, гнучкішого, справедливішого й відкритішого до діалогу зі студентами. Такі результати отримала дослідниця Вірджинія Річмонд у своїй праці [Richmond, 2002]. До речі, гучно знаний доктор Фокс з експерименту був одягнений як справжній фахівець — у костюм і професорські окуляри. Цікава деталь: професор, який його представляв, мав зовсім інший вигляд — шорти, літня сорочка й капці, що, можливо, посилило враження авторитетності «доктора».
Отже, є низка рис, які допомагають упевненим і природним спікерам справляти позитивне враження на аудиторію. Що харизматичніший і переконливіший мовець, то сильнішим може бути цей ефект. Варто пам’ятати: людям легко повірити в авторитетність і прихильно поставитися до того, хто їм симпатичний. Також нагадаємо про схоже явище — ефект ореолу, через який ми більше довіряємо тим, кого вважаємо розумними, привабливими й приємними.