Поговорімо сьогодні про те, чому наше оточення — і особисте, і робоче — важливе з наукового погляду.
Ми не живемо ізольовано, а є частиною світу, де діють соціальні норми — переконання, погляди й звичаї, спільні для суспільства та організацій. Норми впливають на нас найдивовижнішим чином! Їжа здається смачнішою, обличчя — красивішими, а пісні — цікавішими, якщо вони подобаються людям довкола.
Ми смітимо й голосуємо, зважаючи на інших. Те, наскільки нас обурює скандал, надихає кандидат на виборах або лякають кліматичні зміни, залежить від ставлення людей навколо. Ми наслідуємо те, що роблять і думають інші, хоча про їхні думки можемо лише здогадуватися. І, на жаль, найчастіше помиляємося. Адже за думку більшості ми сприймаємо крайні погляди, які лунають найгучніше.
Навіть якщо вам здається, що це не так, запитайте себе: чи справді думка більшості ні на що не впливає? Упевнена, що впливає принаймні тоді, коли йдеться про орієнтацію на цільову аудиторію.
Колись психологи опитали першокурсників Принстона за кілька тижнів після початку навчального року, а потім повторили опитування навесні. Їм поставили два запитання: «Як часто ви зловживаєте алкоголем?» і «Як часто в середньому зловживають алкоголем першокурсники Принстона?»
Восени студенти прохолодно ставилися до такого дозвілля, але вважали, що в середньому інтерес до нього вищий. У цьому й полягала помилка: середній показник за визначенням складається з їхніх же відповідей. Студенти частіше розповідають однокурсникам про вечірки з крижаними чиллерами, а не про те, як допізна просиджували над підручниками. Гучно висловлені оригінальні думки витісняють скромну картину реальності більшості, і студенти уявляють собі середньостатистичного першокурсника, який постійно напивається. Навесні зловживання алкоголем почастішало.
Першокурсники вигадали норму й підлаштувалися під неї.
У 2012 році Google виявила, що її найуспішніші команди водночас найбільше орієнтовані на людей: там усі розуміють і підтримують одне одного. У дизайнерській і консалтинговій компанії IDEO заохочують взаємодопомогу, а чуйність враховують під час відбору кандидатів і підвищення. Їхній приклад може наслідувати будь-яка організація — приватна чи громадська, велика чи мала, офіційна чи неформальна.
Ми не поодинці боремося за емпатію в жорстокому світі. Ми — це спільноти, родини, компанії, команди, міста й країни. Ми можемо зробити доброту частиною культури й перетворити її на вибір кожного за замовчуванням. Ми не лише живемо за нормами — ми самі їх створюємо.
Уся річ у дзеркальних нейронах!
Ми часто несвідомо приймаємо позу, схожу на позу співрозмовника. Якщо колега вдарився об стіл, ми мимоволі теж скривимося. Коли близькій людині боляче, ми часто відчуваємо разом із нею майже фізичний біль.
На усмішку інтуїтивно відповідаємо усмішкою. Також очікуємо дзеркальної реакції, і якщо інша людина не усміхнулася й залишилася нейтральною, одразу хочеться запитати: чи все гаразд? Може, гумка в трусах тисне?
Дзеркальні нейрони допомагають зрозуміти іншу людину не через раціональний аналіз, а завдяки власним відчуттям, що виникають унаслідок внутрішнього моделювання її дій. Цей процес відбувається синхронно, у реальному часі, часто мимоволі й незалежно від нашого свідомого наміру.
Ми вільні вирішувати, чи повторювати таку саму дію.
Але здебільшого не можемо відмовитися від того, щоб віддзеркалювати іншу людину. Ось чому яблуко від яблуні недалеко падає і чому наше оточення залишає на нас свій відбиток.
Саме тому варто уважно обирати своє оточення (і цільову аудиторію, до речі, теж).