Отже, це і рекомендація почитати, і вільні роздуми про те, що станеться з людським інтелектом та інтернетом, коли вони діятимуть разом.
Саме зараз людство почало оживляти інертні об’єкти крихтами розуму, під’єднуючи їх до хмари машинних інтелектів, а потім об’єднуючи мільярди власних розумів у єдиний супермозок. Таке зближення вважатимуть найбільшою, найскладнішою та найдивовижнішою подією на планеті за всю історію. Сплітаючи нерви зі скла, міді й радіохвиль, наш біологічний вид почав поєднувати всі регіони, процеси, людей, артефакти, сенсори, факти й поняття у величезну мережу неймовірної досі складності.
Із цієї ембріональної мережі виріс об’єднаний інтерфейс нашої цивілізації — чутливий когнітивний апарат, можливості якого перевершили всі попередні очікування. Цей мегавинахід, цей організм, ця машина (якщо ми захочемо так її називати) вбирає в себе всі інші створені машини. Зрештою залишається щось одне, що настільки пронизує наше життя, що стає невіддільною частиною нашої ідентичності. Ця величезна система дає змогу мислити по-новому (ідеальні можливості для пошуку, стовідсоткова пам’ять, планетарний масштаб) і формує новий розум для старого біологічного виду.
Як назвати цей величезний шедевр? Чи варто вважати його живішим за машину? У його серці — 7,5 мільярда людей, і скоро їх буде вже дев’ять мільярдів. Вони вкриваються шаром безперервної взаємопов’язаності, що вже наближається до безпосереднього об’єднання розумів. Сто років тому Герберт Веллс уявляв цю величезну систему як світовий мозок. Учений Тейяр де Шарден назвав її ноосферою — сферою думки. Дехто вважає її світовим розумом, інші порівнюють із суперорганізмом, адже до неї входять мільярди створених нами кремнієвих нейронів.
Холос — це колективний інтелект усіх людей у поєднанні з колективною поведінкою всіх машин, а також інтелект природи й будь-яка поведінка, що випливає з усього цього. Разом вони утворюють холос.
Масштаб того, чим ми стаємо, просто важко осягнути.
Це найбільше, що ми коли-небудь створювали. Розгляньмо для прикладу лише апаратну частину. Сьогодні існують чотири мільярди мобільних телефонів і два мільярди комп’ютерів, об’єднаних у єдину всесвітню «кору головного мозку». Додаймо до них мільярди допоміжних чипів і пов’язаних із ними пристроїв — від фотокамер до автомобілів і супутників. У 2015 році в одну мережу вже було об’єднано близько 15 мільярдів пристроїв. Кожен із них містить від одного до чотирьох мільярдів транзисторів, тобто холос оперує секстильйоном транзисторів (це 10 із 21 нулем).
Ці транзистори можна вважати нейронами величезного мозку.
У людини їх близько 86 мільярдів — тобто в трильйон разів менше, ніж у холосі. За масштабом складності холос уже значно перевершує наш мозок. До того ж він збільшується кожні кілька років, а людський мозок — ні.
Сьогодні апаратна частина холосу працює як дуже великий віртуальний комп’ютер, у якому стільки ж комп’ютерних чипів, скільки транзисторів у комп’ютері. Його найвищі функції виконуються зі швидкістю ранніх персональних комп’ютерів. Він обробляє мільйон електронних листів і мільйон повідомлень за секунду, а це означає, що холос нині працює на частоті 1 мегагерц. Загальний обсяг його зовнішньої пам’яті сьогодні становить близько 600 екзабайтів. Щосекунди його нервовими шляхами проходить 10 терабайтів даних. Він має потужну імунну систему, яка відсіює спам на головних магістралях і дає змогу оминати пошкоджені ділянки, тобто самостійно відновлюватися.
Але хто ж напише програмний код, який зробить глобальну систему корисною та продуктивною? Це зробимо ми.
Нам здається, що ми марнуємо час, бездумно блукаючи інтернетом або ділячись матеріалами з друзями. Та щоразу, коли ми натискаємо посилання, то зміцнюємо певний вузол у мозку холосу, програмуючи його через використання.
Можна сказати, що люди, відвідуючи вебсторінки 100 мільярдів разів на день, навчають холос розуміти, що для нас важливо. Щоразу, коли ми поєднуємо слова посиланням, то навчаємо наше хитромудре творіння певної ідеї.
Зараз недосконала мережа в реальному часі задіює чотири мільярди наших мозків, споживає 5% електроенергії планети, працює з нелюдською швидкістю, відстежує наші дії протягом половини дня й слугує каналом для основного потоку наших грошей.
За рівнем організації вона на щабель вище за найбільше з того, що ми створили досі, — міста.
Цей стрибок на наступний рівень нагадує деяким фізикам фазовий перехід — різку зміну стану молекул, наприклад перехід льоду у воду або води в пару. Різниця температури чи тиску, що відділяє дві фази, може бути дуже малою, але фундаментальна перебудова після цього порога змушує матеріал поводитися зовсім інакше. Вода — безперечно, інший стан, ніж лід.
Масштабна й повсюдна взаємопов’язаність у межах цієї нової платформи спочатку здається природним продовженням нашого традиційного суспільства. Ніби вона просто додає цифрові стосунки до наявних особистих. У нас з’являється трохи більше друзів. Ми розширюємо коло знайомих. Збільшуємо кількість джерел новин. Оцифровуємо наші пересування. Але насправді, коли всі ці процеси розвиваються й температура та тиск повільно зростають, ми проходимо переломний момент — поріг складності, після якого відбувається раптова зміна, зміна фази. І ось ми вже в іншому стані, в іншому світі з новими нормами.
Ми лише на початку цього процесу, просто на межі різкого стрибка.
Погляньте на супутниковий знімок Землі вночі — і ви побачите обриси цього величезного організму. Яскраві скупчення мерехтливих міських вогнів утворюють природний візерунок на темній планеті. На краях міста поступово тьмяніють і з’єднуються тонкими довгими освітленими автошляхами з іншими міськими скупченнями. Світлові шляхи схожі на гілки дерев, і вся ця картина здається неймовірно знайомою. Міста — це ганглії нервових клітин, освітлені автошляхи — аксони, що тягнуться до синапсів.