Уже вівторок, а ви так і не розкачалися? Сьогодні поговорімо про прокрастинацію. Наприклад, про те, чому її не варто викорінювати зі свого життя.
Ми звикли думати, що прокрастинація — новий синонім лінощів. Але стереотипи, як завжди, помиляються: прокрастинація — це не просто лінощі. Лінива людина нічого не хоче робити, і це її не турбує. Прокрастинатор готовий займатися будь-чим — звісно, крім того, що справді потрібно зробити.
Канадський науковець Пірс Стіл, один із провідних дослідників цієї проблеми, дав їй таке визначення: «Прокрастинація — це поширена й згубна форма відмови від саморегуляції, яка досі не до кінця вивчена».
При цьому неприємне завдання зазвичай:
– нудне;
– складне;
– неструктуроване;
– фруструє (не дає результату);
– неоднозначне;
– позбавлене проміжних сенсів.
Чому вона виникає?
Сучасні дослідники вважають, що цей стан передусім пов’язаний із біологією. За прокрастинацію ми можемо «подякувати» префронтальній корі — ділянці мозку, відповідальній за планування й довгострокові ідеї.
По суті, усі наші вчинки й мотивація — результат вічного конфлікту префронтальної кори й лімбічної системи (частини мозку, відповідальної за миттєве задоволення). Ця боротьба добре помітна, наприклад, коли ми відкриваємо браузер, щоб попрацювати, а через півтори години здивовано виявляємо себе на YouTube — дивимося відео про бегемотів, які їдять кавуни.
Як боротися?
Джон Перрі, автор книжки «Мистецтво прокрастинації», вважає, що прокрастинація може стати новою формою ефективності. Він пропонує два способи обхитрити мозок і підвищити працездатність.
Перший підхід доктор Перрі називає «структурованою прокрастинацією». Науковець пропонує змінити спосіб складання списків справ, щоб обхитрити мозок. Для цього на перше місце потрібно ставити не Великі й Страшні Завдання, до яких незрозуміло, як підступитися, а менш серйозні, що не викликають відрази.
Другий метод Джона Перрі — свідомо відкладати виконання роботи. Він має дві очевидні переваги:
– нескінченне відкладання завдання на потім допомагає зрозуміти, що зі справ насправді важливе, а що — ні;
– виконуючи роботу в останню мить, ми активізуємо внутрішні ресурси, щоб зробити все «за один підхід», не намагаючись досягти недосяжного ідеалу.
Тож наступного разу, коли знову прокрастинуватимете, подумайте: а чи потрібно вам те, що ви робите?