Добрий вечір! Сьогодні день народження Деніела Канемана — ізраїльсько-американського психолога. Він — один із засновників поведінкової економіки, яка поєднує економіку й когнітивістику, щоб пояснити ірраціональність ставлення людини до ризику під час ухвалення рішень і керування своєю поведінкою.
У 2002 році Канеман (разом із Верноном Смітом) став лауреатом Нобелівської премії з економіки «за застосування психологічної методики в економічній науці, особливо — під час дослідження формування суджень і ухвалення рішень в умовах невизначеності».
Наводимо кілька цитат із його гучної книжки «Мислення швидке й повільне».
Факти свідчать, що оптимізм повсюдний, незнищенний і затратний.
Ілюзія того, що минуле можна зрозуміти, породжує ілюзію прогнозованості й керованості майбутнього.
Ніщо в житті не є настільки важливим, наскільки вам здається, коли ви про це думаєте.
Головне обмеження людського розуму полягає в тому, що він майже не здатен повернутися в минуле й зайняти попередню позицію, знаючи про майбутні зміни. Щойно ви побудували нову картину світу чи його частини, стара стирається — ви вже не згадаєте, як і в що вірили раніше.
Єдине підтвердження раціональності полягає не в тому, що погляди й уподобання людини розумні, а в тому, що вони внутрішньо несуперечливі. Раціональна людина може вірити в привидів, якщо всі інші її переконання допускають існування привидів.
Навіщо звертати увагу на пересуди? Тому що знаходити й називати чужі помилки набагато легше й приємніше, ніж визнавати свої. Завжди важко ставити під сумнів власні бажання й переконання, особливо в потрібний момент, але слушна думка іншої людини може бути корисною.
Відмова від звичного вибору — вольовий акт, що потребує зусиль і більшої відповідальності; про нього людина пошкодує швидше, ніж про те, чого не зробила. Ці потужні чинники спонукають людину до рішення, коли інакше вона не знала б, що робити.
Чи можуть бути якісь сумніви в тому, що всюдисущі зображення національного лідера за диктаторських режимів не лише навіюють відчуття, що «Старший Брат стежить за тобою», а й зменшують кількість спонтанних думок і незалежних дій?
Змінити власну думку про людську природу важко, а ще важче — змінити думку про себе на гіршу.
Наша турбота про людей часто виявляється в турботі про якість їхньої історії, а не про їхні почуття. Нас зворушують події, які змінюють історію вже померлих людей. Якщо людина померла, вірячи в любов дружини до себе, ми шкодуємо її, дізнавшись, що та багато років мала коханця, а з чоловіком не розлучалася лише заради його грошей. Нам шкода чоловіка, хоча він прожив щасливе життя. Ми співчуваємо приниженню вченого, який зробив велике відкриття, що після його смерті виявилося помилкою, забуваючи, що сам він не зазнав жодного приниження.
А ви читали Канемана? Що вам особливо запам’яталося?