Сьогодні розвінчаємо кілька міфів про мозок — це допоможе стати продуктивнішими.
Отже, чи знаєте ви, що:
1. Насправді людей не поділяють на право- і лівопівкульних.
Міф про протилежне зародився 1973 року, коли в додатку до New York Times з’явилася стаття про дослідження майбутнього лауреата Нобелівської премії Роджера Сперрі. «У кожного з нас домінує або ліва, або права півкуля», — стверджувалося в ній. Далі зазначалося, що, схоже, права півкуля мозку відповідає за творчі чи мистецькі здібності, а ліва — за логічні й аналітичні; кожна людина нібито більше схильна до одного з цих типів здібностей. Єдине раціональне зерно в цій вигадці — те, що певні відділи лівої півкулі мозку справді від початку залучені до мовлення й виконання математичних завдань, наприклад обчислень, або запам’ятовування власного розкладу дня. Але сама ідея, що людей поділяють на «правопівкульних» із вираженішими творчими здібностями та «лівопівкульних», схильних до логічного мислення, не має підстав.
Затяті математики й програмісти, так само як художники та поети, однаковою мірою задіюють потужності обох півкуль мозку.
Найпереконливіше міф про домінування правої чи лівої півкулі спростувало дослідження науковців з Університету Юти, опубліковане 2013 року. Вони вивчили результати МРТ мозку понад тисячі людей віком від 7 до 29 років, щоб з’ясувати, чи є підтвердження теорії, що одні люди більше використовують ліву півкулю, а інші — праву. Після низки досліджень науковці дійшли висновку: «Отримані нами дані суперечать загальному опису мозку, згідно з яким у одних людей краще розвинена нейронна мережа правої півкулі, а в інших — лівої».
2. Думка про те, що ваші нутрощі — це другий мозок, лише міф.
Нервові волокна, що відходять від головного мозку, пронизують чи не кожен міліметр вашого тіла. Їхні складні з’єднання утворюють нервові сплетення. Одне з таких сплетень у животі, що охоплює шлунок і кишківник, — добре вивчена анатомічна структура: ентеральна нервова система (ЕНС). Коли ви схвильовані, саме реакція ЕНС на сигнал мозку викликає тремтіння всередині, наче в животі пурхають метелики. ЕНС надсилає сигнали голоду або насичення. Чи важливі нервові волокна, сплетені в ЕНС у вашому животі? Безумовно. Абдомінальна хірургія, тобто операції на органах черевної порожнини, підказує, чому останнім часом навколо ролі ЕНС здіймається такий нездоровий галас.
За деяких медичних діагнозів (кишкова непрохідність, ракова пухлина, внутрішньочеревні спайки) показана резекція досить довгих ділянок кишківника. Як не дивно, видалення значної частини тонкої кишки — 43 із 50 см — майже не впливає на роботу кишківника. Так само без особливих наслідків можна видалити більшу частину ободової (товстої) кишки. Загалом можна видалити майже весь кишківник. І уявіть: ніде у світі згодом не зафіксували жодного випадку психоневрологічних наслідків у пацієнтів після резекції кишківника. Але ж кишківник оточений нервовими волокнами, що утворюють ціле нервове сплетення? Так, це правда. Та чи дає це підстави називати кишківник другим мозком? Ні, нічого подібного не випливає з усього, що автору доводилося читати й бачити на власні очі.
3. Людині можна видалити частину мозку, навіть половину!
Ось випадок із практики, про який доктор Джандіал розповідає у книжці. До лікарні привезли дівчинку на ім’я Дженніфер: у неї була епілепсія, а напади вдавалося зупиняти ліками. Вона опинилася у подвійній пастці: якщо не зупиняти напади, що постійно повторювалися, вони загрожували зруйнувати саме ті тканини мозку, де виникали; якщо ж зупиняти, це означало б життя в непритомному стані під дією сильних седативних препаратів.
Нейрохірургові довелося видалити праву півкулю мозку дівчинки. Після такої операції не можна було виключити паралічу лівої половини тіла. Так і сталося. Але через три роки після виписки батьки Дженніфер надіслали лікареві відео, на якому їхня донька йшла зі школи нормальною ходою. Її мозок зумів повернути собі контроль над лівою половиною тіла. І тепер, маючи лише половину мозку, дівчинка залишається повноцінною особистістю.
Травмований мозок має дивовижну здатність відновлюватися.
Як видно з історії хвороби Дженніфер, коли ту чи іншу структуру мозку оперують або навіть видаляють, решта учасників нейронного оркестру підхоплюють партії відсутніх побратимів і продовжують злагоджену гру, створюючи дивовижно стрункі симфонії думки, уяви й почуттів.