Добрий вечір! Сьогодні 63-й день 2020 року, а отже, минуло вже 17% року. А чи знаєте ви, що, за статистикою, протягом року люди виконують лише 8% новорічних обіцянок? А 25% обіцянок вони порушують уже першого тижня. Зрештою більшість розчаровується, бо не може дотримуватися своїх цілей: правильно харчуватися, поліпшити стосунки з близькими, заощадити гроші. У вас таке теж було?
А ще сьогодні третій день весни, другий день посту… Зізнавайтеся: ви вже порушили сезонні обіцянки чи ще все можна врятувати?…
Поговорімо, як це зробити.
Почнімо з розповіді про нешкідливий експеримент.
50 років тому в дитячому садку Bing при Стенфордському університеті психолог Волтер Мішел розпочав серію дослідів. Він запропонував простий спосіб виявляти людей, які, ймовірно, досягнуть успіху в майбутньому.
Дітям, які брали участь в експерименті, пропонували таке завдання. Дослідник клав на стіл ласощі (найчастіше маршмелоу) і виходив із кімнати у справах. Дитині казали, що вона може взяти ласощі зараз або почекати на дорослого — тоді отримає ще одну солодкість. Здавалося б, простий вибір. Але виявилося, що поведінка кожної дитини (піддасться вона спокусі чи стримається) була зовсім не випадковою. За її діями можна було спрогнозувати, як вона поводитиметься в майбутньому, коли на життєвому шляху з’явиться чимало спокус. Діти, які терпляче чекали, у майбутньому отримали набагато більше, ніж обіцяні дві порції маршмелоу. Вони краще навчалися в школі, мали змогу вступити до престижних вишів і будували якісні стосунки.
Терплячі малюки виросли в дорослих із міцнішими дружніми зв’язками, рідше мали надмірну вагу й були менш схильні до шкідливих звичок.
Чому імпульсивна поведінка часто бере гору?
Очевидна істина така: наслідки багатьох рішень ми відчуваємо не відразу. Як і у випадку із саджанцем, що росте, чи раною, яка гноїться, результат стає помітним лише з часом.
Якщо короткострокові й довгострокові результати позитивні, дилеми не виникає. Якщо людині подобається ходити до спортзалу й вона має на це достатньо часу — чудово. Вправи приносять задоволення тепер і в майбутньому поліпшують фізичну форму та здоров’я. Труднощі з’являються, коли переваги й недоліки вибору потрібно співвіднести з часом.
Багато рішень вимагають компромісу: переваги й недоліки, які виникнуть тепер, відрізняються від тих, що чекають на нас у майбутньому. Рішення про те, що з’їсти на вечерю, куди вкласти гроші, на що витратити вільний час, згодом обертаються несподіваними вигодами й втратами. Додаткова порція картоплі фрі зараз принесе вам задоволення, але, найімовірніше, наступного тижня ви матимете неприємні хвилини, коли станете на ваги. Якщо замість запланованих пенсійних заощаджень ви витратите гроші на новенький BMW, то зараз кататиметеся з вітерцем і викликатимете заздрість, а в старості вам не позаздриш.
Такі ситуації називають дилемою або міжчасовим вибором. Ми постійно з ними стикаємося. Щоразу, коли людина спрямовує зусилля й ресурси на певну діяльність чи мету замість чогось іншого, вона свідомо або несвідомо йде на компроміс. Питання в тому, який саме вибір зробити. Як обрати між наполегливою роботою над проєктом упродовж найближчих кількох годин і походом у кіно на фільм, який вас зацікавив? Перед нами вибір: діяти як мураха чи бабка з відомої байки.
Мозок постійно оцінює й порівнює негайну та майбутню винагороду. Загалом це цілком раціональна стратегія ухвалення рішень. Але для грамотного вибору потрібен неупереджений мисленнєвий алгоритм, який допоможе об’єктивно й точно визначити, яку «комаху» наслідувати зараз. На жаль, такого алгоритму не існує.
Характерна особливість людського мозку — зосереджуватися на теперішньому. Він хоче отримати все й одразу та знецінює майбутні винагороди.
Сприйнята цінність речей і винагород, яких людина ще не отримала, тим нижча, чим довше на них чекати. Наприклад, людині пропонують отримати 100 доларів через рік або 10 доларів зараз. Цінність першого варіанта, безперечно, вища. Але тут важлива впевненість у майбутньому. А що, як банк збанкрутує? Або людина помре? Відкладена винагорода має сенс, лише якщо вона гарантована. Тому майже всі обирають меншу суму.
Що менше людина впевнена, що її зусилля окупляться або заощадження матимуть сенс, то більше вона знецінює майбутню винагороду, яка потребує терпіння й наполегливості.
Чому підводять самоконтроль і сила волі?
Самоконтроль підводить майже кожного, коли людина відповідає лише перед собою. У житті таких прикладів безліч. Наприклад, дитина думає, чи сказати батькам, що вже виконала домашнє завдання, аби швидше взяти смартфон. Або наприкінці важкого робочого дня ви обираєте: піти до спортзалу чи розтягнутися на дивані перед телевізором.
Силу волі можна напружити. Коли ми відчуваємо, що ось-ось піддамося спокусі, то відволікаємося від речі, яку хочемо купити, жирної їжі, яку прагнемо з’їсти, чи сигарети, яку мріємо викурити. Можна також переоцінити бажане й уявити морозиво як в’язку масу, що закупорює судини. Ці способи здаються логічними, але виснажують силу волі. Що довше людина на неї покладається, то вища ймовірність, що в якийсь момент вона підведе.
Річ не в тому, що сила волі — обмежений ресурс, який можна вичерпати. Радше, спрямування виконавчої функції на конкретні завдання супроводжується внутрішніми витратами, які з часом зростають.
Зазвичай самоконтроль підводить людину не тоді, коли вона недостатньо застосовує силу волі, а тоді, коли надмірно на неї покладається.
Коли ви наполегливо намагаєтеся придушити бажання отримати щось приємне або страх перед складним завданням, то не лише виснажуєте силу волі й ризикуєте не встояти перед черговою спокусою. Ви ще й ускладнюєте собі опанування своєї справи! Здатність розуміти нові факти або пригадувати знайомі знижується. Коли мозок зайнятий придушенням емоцій, на все інше в нього майже не залишається ресурсу.
Що робити?
На щастя, рішення є: перестаньте покладатися на силу волі й виконавчу функцію, щоб перемогти «бабку». Змініть початкову оцінку можливих варіантів так, щоб варіант «мурахи» (майбутнє) від самого початку був для вас бажанішим. Тоді вам не доведеться вдаватися до виконавчої функції, щоб змушувати себе щось робити. Навпаки, така поведінка стане природною й не потребуватиме зусиль.
Більше цінувати майбутнє, ніж теперішнє, допомагають три особливі емоції — вдячність, співпереживання й гордість. Щоразу, коли людина їх відчуває, її цінності спрямовані в майбутнє. А отже, їм можна довіряти. На відміну від розуму, ці емоції не змусять відмовитися від довгострокових цілей через хибне відчуття задоволеності чи зручності, а потім шкодувати про це.