Отже, які ролі в робочому колективі не є конструктивними?

Жертва
Колеги не розуміють, як працівник із комплексом жертви може терпіти постійну критику й неповагу. А «жертва» не може взяти ситуацію у свої руки й окреслити у спілкуванні з іншими, що допустимо, а що ні.
Здавалося б, хто при здоровому глузді погодиться грати роль «жертви»? Однак таких людей чимало. Головна причина — ця роль дозволяє уникати відповідальності. «Чого з мене взяти? Було ж зрозуміло, що я не впораюся».
Це звучить сумно, але водночас звільняє людину від відповідальності за виконану роботу. Така прихована вигода завжди присутня в поведінці «жертви».
Чому людина так старанно уникає контролю над власним життям і обов’язками? Це питання потребує вивчення минулого, стосунків із батьками та дитячих травм.

Переслідувач
Ось як автори книжки «Транзакційний аналіз для кращого життя» описали типового керівника-переслідувача:
«Руки часто схрещені, підборіддя задерте, насуплений погляд крізь скельця окулярів. За зовнішньою незворушністю ледь помітний посил: “Можливо, я й почуваюся негідником, коли так із вами розмовляю, але до себе я не менш вимогливий”».
За словами психотерапевтки Крістель Петиколлін, переслідувач — це часто людина, у якій із дитинства накопичилося багато розчарування. І тепер вона змушує інших за нього розплачуватися.
Коли «переслідувач» критикує колег чи підлеглих за щось, це вказує на його особисті заборони й приховані бажання. Наприклад, на бажання відпочивати та мати час на особисте життя.

Рятівник
Він стоїть у вас за спиною, спостерігає за роботою, підбадьорює, поплескує по плечу й не шкодує порад. Дуже переймається тим, що відбувається, намагається втішити, навіть якщо ви нічого не просили, і розв’язати проблеми за вас.
Однак варто сказати, що допомоги ви не потребуєте, як «рятівник» вирішить: «Яка невдячність після всього, що я зробив!»
«Болюча потреба допомагати іншим — не що інше, як потреба „годувати“ власне его»,
— вважає Крістель Петиколлін.

Щоб вибратися з пастки неадекватного бажання допомагати й рятувати, психотерапевтка радить запам’ятати п’ять умов «здорової допомоги»:

• допомагайте, якщо прохання чітко сформульоване й однозначно висловлене
• давайте точну відповідь щодо часу й змісту («Ось що я можу для тебе зробити й до якого часу…»)
• людина, яка просить про допомогу, має брати участь у розв’язанні проблеми. Так вона не почуватиметься в боргу
• якщо вирішили допомогти, не виконуйте понад 50% роботи. Решта залишається на плечах людини, яка до вас звернулася
• спрямовуйте допомогу на те, щоб зробити іншу людину самостійною (так-так, те саме правило: краще навчити ловити рибу, ніж дати рибу)

Чому ж так відбувається?
Американський психолог Стівен Карпман розглядає ці ролі в контексті его-станів, які проявляються в особистих і професійних стосунках:
Батьківське «Я», сформоване під впливом батьківської моделі. Цей его-стан мотивує й винагороджує нас — або критикує, знецінює та карає.
Він змушує нас контролювати інших (тоді ми поводимося як переслідувач) або, навпаки, заохочує бажання бути корисними й втручатися в життя людей (і ми опиняємося в ролі рятівника).
Дитяче «Я», у якому зберігаються наші емоції, інтуїтивні й творчі здібності. Цей его-стан дозволяє вільно виявляти себе, не турбуючись про інших, або змушує пристосовуватися й підкорятися.
Коли в структурі особистості переважає стан Покірної Дитини, людина не дослухається до власних потреб і бажань. Вона підкоряється очікуванням інших, тобто стає жертвою.

Доросле «Я», яке аналізує навколишнє середовище й діє відповідно до нього та вимог інших аспектів особистості.

Коли один із негативних аспектів Батьківського чи Дитячого «Я» стає домінантним, він впливає на наше Доросле «Я», яке перетворює нас на переслідувача, рятівника або жертву.

Така структура властива кожній людині, тому будь-хто може помітити себе в тій чи іншій ролі.

Як вийти з ролі
Редакція Psychologies поставила психотерапевтці, авторці книжки «Що робитиме психолог», Ізабель Креспель три запитання.

1. Чи можна уникнути «драматичного трикутника»?

Практично неможливо. Кожен хоча б раз у житті потрапляв у його тенета, але не з власної волі, а під впливом середовища. Щоб цього уникнути, працюйте над усвідомленістю й розумінням того, що з вами відбувається і чому.

2. Ми обмежені однією роллю?

Ми вступаємо в цей процес із наперед заданою роллю, найчастіше — жертви або рятівника, бо змалечку вчилися підкорятися владі та служити.
Рідше трапляються переслідувачі — люди, які в дитинстві почувалися атакованими й мусили захищатися. Але психологічні тонкощі драматичного трикутника проявляються під час переходу від однієї ролі до іншої.
Наприклад, рятівник, утомлений вимогами жертви, може перетворитися на переслідувача. Те саме може статися і з самою жертвою, якщо вона почувається в боргу перед рятівником.

3. Що робити, якщо вас не влаштовує ваша роль?

Насамперед розпізнайте ситуацію, коли знову опинитеся в ролі жертви, агресора чи рятівника. Коли ми розуміємо причину своїх дій, нам набагато легше контролювати себе.
Якщо керівник діє з позиції Батька («Як це ти не виконав завдання вчасно?!») і звинувачує підлеглого, той «вмикає» Дитину («Я завжди в усьому винен!», «Пробачте, будь ласка, знову винен»). Результат — багато емоцій і жодного результату.
Рідше керівник стає на позицію скривдженої Дитини («Через те, що ти провалив завдання, у мене буде купа проблем!»). Це автоматично переводить співрозмовника в позицію Дорослого («Самі винні, що дали мені так мало часу»). Результат той самий — жодного поступу.

Серед усіх можливих конфігурацій саме схема Дорослий — Дорослий дозволяє виважено обговорювати питання й шукати раціональне розв’язання проблеми. У ній є:

• спокійна констатація факту («Так, завдання не виконано»)
• раціональне пояснення ситуації («Це сталося з таких причин: …»)
• намір знайти рішення («Однак це можна виправити»)
• спільний пошук варіантів («Ми могли б спробувати ось що: … А що думаєте ви?»)

Уміння розшифровувати видимі й приховані сигнали поведінки — необхідна складова емпатії та soft skills, які так цінують у професійному світі.

Відстежуйте свої стани й шукайте пояснення, чому поводитеся саме так. Крок за кроком розвивайте моделі поведінки, корисні саме вам, а не внутрішній Дитині чи Батькові.