Добрий вечір! Чи буває у вас відчуття, що зовсім немає цілей? Поговорімо сьогодні про це. Точніше — наведемо статтю Людвіга Бистроновського «Звідки взяти мету». Сподіваємося, Людвіг не потребує представлення: це той самий легендарний артдиректор Студії Артемія Лебедєва. Отже, звідки взяти мету…
Звідки взяти мету
У мене у ванній є душова лійка. Зазвичай лійки кріпляться до стіни на тримач, а ти стоїш під ними й співаєш. Але у ванній, яку я винаймаю тепер, тримача немає, тому я тримаю лійку однією рукою й не співаю: зосереджуюся на тому, щоб тримати душ і намилюватися однією рукою. І завжди думаю: о, треба б уже закріпити лійку й нормально намилюватися.
Коли заходжу почистити зуби, бачу лійку, що лежить як попало, і теж згадую: так, треба ж її повісити. Мию руки, озираюся: о, точно, потрібен тримач. І так щодня по кілька разів, від ранку до вечора. Але, хоч би скільки разів це повторювалося, місце для лійки на стіні так і не з’являлося.
Зайти під струмінь води й від душі фальшиво співати на зло сусідам — справжнє задоволення, гідна мета, яку варто втілити. Це знає кожен, але не моя голова: на її думку, ця мета недостатньо приваблива, щоб хоч щось зробити.
Як жити без прагнення до мети
Ця особливість не заважає жити й робити все, але по-своєму. Роботу хитрого механізму найпростіше пояснити через два різні типи мотивації.
Перший тип — мотивація прагнення до мети. Коли вона є, люди легко запалюються й їх важко зупинити. Це ті, хто вперто намагається піднятися на гору рік за роком, і їм байдуже, скільки разів раніше не вдавалося. Ті, хто прагне до мети, кажуть собі, що просто треба краще зібратися й зробити ще одну спробу. Чого сидіти тут і нічого не робити? Так само вони ставляться до стрибків із парашутом, несподіваних поїздок і встановлення душової лійки. Уявив — захотів — зробив.
Інший тип мотивації називається «мотивацією уникнення невдач». Це коли людина так звикла звинувачувати себе за минулі помилки, що намагається зайвий раз ні в що не вплутуватися. Сидить під горою і бурмоче собі: усе одно ми не дістанемося вершини, вже сто разів не виходило, ми зривалися й нам було боляче, тож краще піднімемося на той пагорб і залишимося там. Поступово звикаєш не робити нічого ризикованого, а потім — узагалі в усьому сумніватися й усе відкладати. Це якраз мій випадок.
Цікавий механізм, який допомагає таки відірвати дупу від місця й дістатися вершини: це можна зробити легко, але за спиною має бути ще більша небезпека.
Наприклад, щоб пересилити себе й узятися за неприємну справу, треба знайти людину, якій можна пообіцяти щось зробити, а потім постійними зривами й невиконаними обіцянками перетворити її на вулкан, що кипить. Коли бачиш, що ось-ось потече лава й усе стане зовсім погано, спрацьовує мотивація уникнення невдач — і ти раз! — та й видираєшся на гору. Але не тому, що тобі добре на горі, а тому, що лава пече сильніше.
Тож дієвий метод, коли не відчуваєш мети, такий: відкладати справи до останнього, коли вже так соромно, що починається пиздець, і робити все в істериці. І зрештою рік за роком ти ходиш замкненим колом уникання невдач.
Є ще один метод — перетворити все на світі на привабливу гру, але це велика тема, про неї треба говорити окремо. А зараз усе-таки закінчімо про сліпоту до цілей.
Ні туди, ні сюди
Я чесно намагався розпалити в собі вогник цілеспрямованості. Навіть пішов читати книжку про життя вічно позитивних, високоефективних людей-мільйонерів. Казав собі: Людвігу, дій за рецептом — візьми ручку, аркуш і склади свій список «Я хочу», як написано в книжці: «Я хочу бути багатою та успішною людиною, люблячим чоловіком і батьком тощо». Потім зрозумів: для мене це як запрошення малювати кольоровими фломастерами для дальтоніка. У моєму списку «Я хочу» лише один пункт: зараз я хочу тільки спати.
Виспався, зібрався з силами, перечитав книжку й зробив ще одну спробу. Зрештою змусив себе написати загальноприйняті мотивувальні цілі й два тижні вів список справ, пам’ятаючи про цілевказання. Ну, наприклад: «Я хочу знайти викладача англійської, щоб вільно розмовляти англійською».
Я впевнений, книжки не помиляються і метод постановки цілей працює. Це навіть можна буде перевірити — достатньо років через п’ятдесят поглянути на список і порівняти, чого хотів і що зрештою вийшло. Тільки треба буде згадати, у якій із випробуваних і закинутих мною програм залишився цей список: в «Еверноті», «Тудуїсті», «Асані» чи «Хабітиці». Або взагалі в одному з десятка ледь заповнених блокнотів у великій коробці в шафі.
Коротко кажучи, у мене не вийшло. Я зрозумів, що цілі мене точно не запалюють.
Але й уникати невдач на той час я вже втомився: постійний страх зробити щось не так дуже псував життя. Я намагався за допомогою психологічної роботи замінити мотивацію перестрахування, але в голові довго не клацало.
Залишалося тільки чекати. Увесь цей час я знову й знову заводив кляті списки й стежив за тим, чому справи не робляться.
Прорив
Місяць тому я зайшов у ванну й побачив покинуту душову лійку. Автоматично подумав: треба прикрутити тримач. А потім подумав: чорт забирай, ти вже два роки винаймаєш цю квартиру й щодня по кілька разів думаєш про цю кляту лійку. Повісь її вже, але не заради співів у клубах пари, а просто щоб перестати про неї думати. І це пояснення мене нарешті зачепило. Я відчув слабкий вогник усередині.
Я відкрив на смартфоні програму зі списком справ піврічної давності, стер усе, що там було, і написав: «Повісити лійку, щоб перестати про це згадувати». І мене вставило. Я пішов квартирою й додав до списку все, до чого подумки повертався багато місяців. Не тому, що мені конче потрібно це зробити. Не тому, що інакше родина розбризкуватиме лаву — вже зрозуміло, що цього не буде. А просто щоб більше не ходити думками по колу.
Можливо, це вправи дали плоди, а можливо, це лайфхак — точно не знаю. Але мета, яка мене захопила, — перестати знову й знову повертатися думками до того самого. Звучить вона надто просто, зовсім не як «побудувати дім». Зате це єдина мета, яка мені відгукується.
Я вмію уникати: я чемпіон світу з уникання й небажання вплутуватися. Гаразд, отже, я можу уникати уникання й не вплутуватися в небажання вплутуватися.
Тепер моя мотивація — уникати уникання невдач.
Далі все було як у всіх: я тиждень збирався поїхати до магазину по тримач, аж поки не зрозумів, що ніколи туди не доїду. Мучився з інтернет-магазинами: склади гальмували із замовленням, продавці — з датою, кур’єр приїжджав не туди й не вчасно. Коли я нарешті дістав потрібну коробочку, кілька днів маринував її на підвіконні. Але вчора, помітивши, що знову думаю про тримач, я освіжив у пам’яті техніку свердління плитки за допомогою відео й таки повісив бажану деталь на стіну. А потім встромив свій металевий прапор у дірочку над цим Рейхстагом.
Я зробив це не заради душу: він мене не запалює. І не тому, що інакше було б соромно: це стало б провалом. А просто для того, щоб не ходити думками по тому самому колу. І цього місяця я зробив іще кілька сотень справ саме з цієї причини. Не знаю, чому ця мета працює. Але працює в мене лише вона.