Велесова ніч – це ніч великої сили, коли тоншають кордони між світами, коли духи наших предків і тих, що будуть жити після нас, постають невід’ємним цілим, разом з вмираючим і оновленим світом, зі стихіями і їх міццю. Перш за все, це сімейне свято. Вважалося, що в Велесову ніч духи предків повертаються до своїх нащадків, щоб піднести їм уроки і благословити весь рід. Перед настанням темряви розводили Вогонь, стрибки через який, а також ходіння босими ногами по розпеченому вугіллю було обрядом очищення і звільнення від злих сил. Саме тому святкування Велесової ночі для слов’ян мало особливе значення. Разом з розумінням цих явищ приходить несподівано нове сприйняття народних свят, звичаїв, а також протиборчого єднання стихій.
У слов’ян цей день носив свої імена. Так в Білорусі – Дзяди – язичницький обряд поминання покійних. Обряд «Дзяди» є джерелом чистих думок і почуттів. Йому завжди надавалося особливе важливе значення. Саме цей обряд може врятувати від забування свого коріння, що тягне до бездуховності і втрати моральності.
Згідно з народними віруваннями, в цю ніч душі предків в останній раз в році провідують своїх нащадків, що живуть у Яві, після чого відлітають у Світлий Ирій до майбутньої весни.
Велесова ніч – магічна ніч випробування і посвячення. У цю ніч найлегше спуститися в підземелля своєї підсвідомості і здобути Силу, якщо зможеш подолати свій страх. Це час для очищення, осмислення, розуміння і, можливо, переходу на новий щабель. Вночі в цей час на вулицю виставлялася тарілка з частуванням для душ померлих. На підвіконня ставилася свічка, вона вказувала (як маяк) шлях душам, які готові прийти до нащадків і допомогти. На вівтар свята клалися яблука, гарбузи, кабачки, осінні квіти. Згадували близьких, друзів, родичів, що вже пішли, але без жалю.
Дні поминання предків свято шанувались у слов’ян. Перед святкуванням прибиралися в будинку, милися в лазні, де залишали відро чистої води і новий віник для душ предків. Накривали святковий стіл, де господар будинку перед трапезою виголошував спеціальне слово («Діди приходите, з нами пийте, їжте …»), і запрошував всіх предків на вечерю. У будинку відкривалися всі двері, щоб предки могли заходити і сідати за стіл. Перед тим як приступити до наступної страви, частина її відкладалася на спеціальну тарілку для предків.
Урочиста поминальна вечеря тривала досить довго, всі згадували найкраще в своїх померлих родичах, ті вчинки, якими може пишатися не одне покоління цього роду. Під час святкової вечері дозволялося говорити тільки про предків – їх життя, окремі випадки і риси характеру, згадувалися їх слова й настанови, мудрі поради і добрі справи. Починалася ця розмова з розповіді про самого найстарішого і найбільш відомого предка, а закінчувалася – спогадом про померлих зовсім недавно. По завершенні святкування, господар проводжав Дідів зі словами: «Прощайте Діди, йдіть, з собою (біду, хворобу, тощо) заберіть, нас довго чекайте …».
Що потрібно робити, щоб вийти на контакт з предками: більше думати про свої померлих родичів, кликати їх в сни. Пом’яніть в Самайн всіх, хто вже помер. Вони теж прожили свої життя і віддали свої плоди світу. Не важливо, були вони злими або добрими, щедрими чи скупими, сильними або слабкими. Не важливо, якими вони були і як вони жили – вони допомогли сформувати, створити той світ, в якому тепер живемо ми. Історія Світу приходить до нас разом із душами померлих. У це свято намагайтеся насолодитися кожним смаком, кожним запахом і відчуттям. Відчуйте, що ви – живі.